ќсновн≥ елементи дисертац≥йноњ роботи:
1.“итульний лист.
2.«м≥ст.
3.ѕерел≥к умовних скорочень (за потреби).
4.¬ступ.
5.–озд≥ли основноњ частини.
6.¬исновок.
7.—писок використаних джерел.
8.ƒодатки (за потреби).

“итульний лист Ї першою стор≥нкою дисертац≥йноњ роботи ≥ заповнюЇтьс¤ за суворо визначеними правилами. ¬≥н робитьс¤ в самому к≥нц≥ роботи над дисертац≥Їю.

” верхньому пол≥ вказуЇтьс¤ повне найменуванн¤ навчального закладу або науковоњ орган≥зац≥њ. Ќижче ≥ праворуч приводитьс¤ напис Ђна правах рукописуї. ƒал≥ вказуЇтьс¤ ѕ.≤.Ѕ. дисертанта без скорочень, трохи нижче - ”ƒ  (ун≥версальний дес¤тковий класиф≥катор).

ƒал≥ по центру стор≥нки даЇтьс¤ заголовок дисертац≥йноњ роботи (без лапок та без слова Ђтемаї). «аголовок маЇ бути не дуже довгим ≥ в≥дпов≥дати основному зм≥стов≥ роботи. ƒуже коротк≥ назви наукових праць св≥дчать про те, що досл≥дженн¤ проведене з вичерпною повнотою. ” дисертац≥йних роботах, в ¤ких висв≥тлюютьс¤ б≥льш вузьк≥ теми, заголовок маЇ бути конкретним.

ѕ≥сл¤ заголовка дисертац≥њ м≥ститьс¤ номер ≥ назва спец≥альност≥.

Ќижче вказуЇтьс¤ науковий ступ≥нь, на здобутт¤ ¤кого претендуЇ дисертант. ƒал≥ ближче до правого краю титульного листа вказуЇтьс¤ пр≥звище й ≥н≥ц≥али наукового кер≥вника, а також його вчене званн¤ та науковий ступ≥нь.

” нижньому пол≥ вказуЇтьс¤ м≥сце виконанн¤ дисертац≥йноњ роботи ≥ р≥к њњ написанн¤ (без слова Ђр≥кї).

ѕ≥сл¤ титульного листа м≥ститьс¤ зм≥ст, у ¤кому привод¤тьс¤ заголовки дисертац≥йноњ роботи ≥ вказуютьс¤ стор≥нки, з ¤ких вони починаютьс¤. ”с≥ заголовки починають з великоњ букви без крапки на к≥нц≥.

” вступ≥ до дисертац≥њ п≥сл¤ невеликоњ преамбули обірунтовуЇтьс¤ актуальн≥сть обраноњ теми, звТ¤зок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюютьс¤ мета ≥ задач≥ досл≥дженн¤, обТЇкт ≥ предмет досл≥дженн¤, перераховуютьс¤ використан≥ методи досл≥дженн¤, пов≥домл¤Їтьс¤, у чому пол¤гаЇ наукова новизна, теоретична ≥ практична значущ≥сть отриманих результат≥в, особистий внесок здобувача. ѕривод¤тьс¤ в≥домост≥ про апробац≥ю, публ≥кац≥њ, структуру дисертац≥њ.

¬ступ - це завжди дуже в≥дпов≥дальна частина дисертац≥њ, ¤к≥й учасники атестац≥йного процесу завжди прид≥л¤ють п≥двищеноњ уваги.

јктуальн≥сть - обовТ¤зкова вимога до будь-¤коњ дисертац≥њ. ¬исв≥тленн¤ актуальност≥ маЇ бути небагатосл≥вним - у межах 1-2 стор≥нок машинописного тексту.

якщо дисертантов≥ вдаЇтьс¤ показати, де проходить межа м≥ж знанн¤м ≥ незнанн¤м у розгл¤нут≥й тем≥, йому буваЇ неважко ч≥тко й однозначно визначити наукову проблему, а, отже, ≥ сформулювати актуальн≥сть.

ѕравильно сформульована актуальн≥сть теми св≥дчить про наукову зр≥л≥сть ≥ профес≥онал≥зм здобувача. ƒисертантов≥ варто показати, що до проведеного ним дисертац≥йного досл≥дженн¤ в науц≥ ≥снувала прогалина, ¤ку необх≥дно було заповнити з огл¤ду на вир≥шенн¤ проблем науки ≥ практики. ƒл¤ обірунтуванн¤ актуальност≥ варто також дати короткий анал≥з л≥тератури, де показати, що дана тема в даному аспект≥ до проведенн¤ даного досл≥дженн¤ не була достатньо вивчена.

ќгл¤д л≥тератури за темою маЇ показати те що диссертант ознайомлений з≥ спец≥альною л≥тературою, його ум≥нн¤ систематизувати джерела, вид≥л¤ти ≥стотне, оц≥нювати ран≥ше зроблене ≥ншими досл≥дниками, визначати головне в сучасному стан≥ вивченост≥ теми.

ќск≥льки кандидатська дисертац≥¤ звичайно присв¤чуЇтьс¤ пор≥вн¤но вузьк≥й тем≥, то огл¤д роб≥т попередник≥в варто робити т≥льки з питань обраноњ теми, а не з ус≥Їњ проблеми в ц≥лому. ≤нод≥ здобувач, не знаход¤чи в доступн≥й йому л≥тератур≥ необх≥дних в≥домостей, бере на себе см≥лив≥сть стверджувати, що саме йому належить перше слово в опис≥ досл≥джуваного ¤вища, однак п≥зн≥ше це не п≥дтверджуЇтьс¤. ќтже так≥ в≥дпов≥дальн≥ висновки можна робити т≥льки п≥сл¤ ретельного ≥ усеб≥чного вивченн¤ л≥тературних джерел ≥ консультац≥й з≥ своњм науковим кер≥вником.

¬≥д формулюванн¤ науковоњ проблеми ≥ доказу того, що наукова проблема, ¤ка Ї темою даноњ дисертац≥йноњ роботи, ще не одержала всеб≥чного висв≥тленн¤ в спец≥альн≥й л≥тератур≥, лог≥чно перейти до формулюванн¤ мети досл≥дженн¤, а також указати на конкретн≥ завданн¤, що мають бути вир≥шувати в≥дпов≥дно до ц≥Їњ мети. ÷е звичайно робитьс¤ у форм≥ перерахуванн¤ (описати..., вивчити..., установити..., ви¤вити... ≥ т.п.).

‘ормулюванн¤ завдань необх≥дно робити ¤комога б≥льш ретельно, оск≥льки опис њх р≥шенн¤ повинен скласти зм≥ст розд≥л≥в дисертац≥йноњ роботи. ÷е важливо також ≥ тому, що заголовки розд≥л≥в народжуютьс¤ саме з формулювань завдань досл≥дженн¤.

ќбовТ¤зковим елементом вступу Ї формулюванн¤ обТЇкта ≥ предмета досл≥дженн¤. ќбТЇкт - це процес або ¤вище, що породжуЇ проблемну ситуац≥ю й обране дл¤ вивченн¤. ѕредмет - це те, що знаходитьс¤ в межах обТЇкта.

ќбТЇкт ≥ предмет досл≥дженн¤ ¤к категор≥њ наукового процесу сп≥вв≥днос¤тьс¤ м≥ж собою ¤к загальне ≥ часткове. ¬ обТЇкт≥ вид≥л¤Їтьс¤ та його частина, що служить предметом досл≥дженн¤. —аме на нього ≥ спр¤мована основна увага дисертанта, саме предмет досл≥дженн¤ визначаЇ тему дисертац≥йноњ роботи, що позначаЇтьс¤ на титульному лист≥ ¤к њњ заголовок.

ќбовТ¤зковим елементом вступу дисертац≥йноњ роботи Ї також зазначенн¤ метод≥в досл≥дженн¤, що слугують ≥нструментом у добуванн≥ фактичного матер≥алу.

ЂЌаукова новизна...ї - особливо важлива частина вступу, на ¤ку завжди звернуть увагу ≥ вчена рада ≥ ¬ј .

¬арто розум≥ти, що до числа ознак, що дозвол¤ють казати про наукову новизну дисертац≥њ, в≥днос¤тьс¤:

введенн¤ нових наукових категор≥й ≥ пон¤ть;
постановка новоњ науковоњ проблеми;
розкритт¤ нових законом≥рностей прот≥канн¤ природних ≥ сусп≥льних процес≥в;
розвиток нових наукових у¤влень про навколишн≥й св≥т, природу, сусп≥льство;
розробка ≥ наукове обірунтуванн¤ пропозиц≥й щодо удосконаленн¤ обТЇкт≥в, процес≥в ≥ технолог≥й, що використовуютьс¤ в економ≥ц≥ та управл≥нн≥, тощо.

Ќаукова новизна не повинна зводитис¤ до простого перерахуванн¤ встановлених факт≥в, ≥дей, законом≥рностей; вона повинна розкривати головну наукову концепц≥ю автора, давати наукове по¤сненн¤ сут≥ його досл≥джень у ¤к≥сному ≥ к≥льк≥сному аспектах.

ƒал≥ необх≥дно згадати про практичну значим≥сть одержаних результат≥в, перерахувати в ¤ких област¤х прикладноњ д≥¤льност≥, ¤кими органами й орган≥зац≥¤ми, у ¤к≥й форм≥ використовуютьс¤ ≥ можуть бути використан≥ результати виконаного досл≥дженн¤.

ƒисертант, перел≥чуючи науков≥ прац≥, виконан≥ разом з≥ сп≥вавторами, маЇ обовТ¤зково зазначити св≥й особистий внесок у ц≥ прац≥. якщо вс≥ прац≥ написан≥ особисто автором, це також необх≥дно в≥дм≥тити.

ѕ≥дрозд≥л Ђјпробац≥¤ результат≥в дисертац≥њї маЇ м≥стити в≥домост≥ про практичну перев≥рку основних положень ≥ результат≥в дисертац≥йноњ роботи, а також щодо областей науковоњ, прикладноњ, навчальноњ д≥¤льност≥, у ¤к≥й результати дисертац≥њ знайшли застосуванн¤. “ут же вказуЇтьс¤, де ≥ коли допов≥далис¤ результати досл≥джень (на ¤ких наукових зТњздах, конференц≥¤х, нарадах).

ќбовТ¤зково вказуютьс¤ публ≥кац≥њ здобувача. «азначаЇтьс¤, у ск≥лькох монограф≥¤х, журналах, статт¤х, зб≥рниках, матер≥алах конференц≥й опубл≥кован≥ результати дисертац≥њ. ѕричому варто вказати ск≥льки публ≥кац≥й ≥з загальноњ к≥лькост≥ зроблено у фахових виданн¤х (таких маЇ бути не менш трьох дл¤ кандидатськоњ дисертац≥њ).

“акож зазначаЇтьс¤ загальний обс¤г публ≥кац≥й у д.а. (1 д.а. = 40000 знак≥в). якщо в дисертанта Ї авторськ≥ св≥доцтва з теми досл≥дженн¤, вони також мають бути згадан≥ в цьому розд≥л≥.

Ќаприк≥нц≥ вступноњ частини можна розкрити структуру дисертац≥йноњ роботи, тобто дати перел≥к њњ структурних елемент≥в.

Ќа зам≥тку: приступаючи до написанн¤ дисертац≥њ, недоц≥льно починати роботу з≥ вступу. ¬ступ до дисертац≥њ - найб≥льш в≥дпов≥дальна частина тексту, у ¤к≥й маЇ в≥дбиватис¤ вс≥ њњ достоњнства, елементи новизни, положенн¤, що винос¤тьс¤ на захист. ”се це може остаточно сформувати т≥льки на останньому етап≥ роботи. –оботу над дисертац≥Їю необх≥дно починати з основноњ частини тексту, домогтис¤ њњ оптимального вар≥анту, а пот≥м, п≥сл¤ того, ¤к буде готовий остаточний вар≥ант дисертац≥њ, схвалений науковим кер≥вником, переходити до вступу ≥ висновк≥в.

ќсновна частина дисертац≥њ под≥л¤Їтьс¤ на розд≥ли ≥ параграфи в≥дпов≥дно до лог≥чноњ структури викладу матер≥алу.  ≥льк≥сть розд≥л≥в не л≥м≥туЇтьс¤, проте дисертац≥њ з одним розд≥лом або з одним пунктом у розд≥л≥ не прив≥таютьс¤.

 ожний розд≥л починають з новоњ стор≥нки ≥, в≥дпов≥дно до вимог ¬ј  ”крањни, зак≥нчують короткими висновками обс¤гом до 1...2 стор.

ѕ≥сл¤ складанн¤ робочого плану ≥ п≥дбору л≥тератури можна приступати до чорнового написанн¤ тексту. ƒосить великий обс¤г роботи п≥дказуЇ, що текст краще писати невеликими частинами, причому кожна з них повинна вписуватис¤ в загальну концепц≥ю дисертац≥њ.

«аключна частина дисертац≥њ (висновок) маЇ м≥стити висновки, зроблен≥ за результатами вс≥Їњ роботи. ÷¤ частина невелика за обс¤гом, але маЇ особливу важлив≥сть, оск≥льки саме тут у завершен≥й ≥ лог≥чно бездоганн≥й форм≥ повинн≥ бути представлен≥ на суд наукового сп≥втовариства п≥дсумков≥ результати вашоњ прац≥. ” висновку необх≥дно сп≥вв≥днести отриман≥ висновки з ц≥л¤ми ≥ завданн¤ми, поставленими у вступ≥, поЇднати в Їдине ц≥ле пром≥жн≥ висновки, оц≥нити усп≥шн≥сть власноњ роботи. ƒоц≥льно побудувати текст висновку ¤к перел≥к висновк≥в, розбивши його на пункти, кожний з ¤ких м≥ститиме один конкретний висновок. якщо робота пор¤д з теоретичними маЇ ≥ практичн≥ результати, це також потр≥бно висв≥тлити у висновку.  р≥м того, варто оц≥нити, ¤к≥ перспективи в≥дкриваютьс¤ вашою дисертац≥Їю щодо подальшого наукового розгл¤ду науковоњ проблеми, окреслити нов≥ задач≥, що постають у цьому звТ¤зку.

—л≥дом за висновками зазвичай наводитьс¤ б≥бл≥ограф≥чний список джерел, використаних автором у ход≥ роботи над темою. Ѕажано, щоб кожне включене у список л≥тературне джерело мало на себе в≥дпов≥дне посиланн¤ в текст≥ дисертац≥њ.

ƒодатки не Ї обовТ¤зковою частиною дисертац≥њ (њх може не бути). «а зм≥стом додатки можуть бути дуже р≥зноман≥тними: коп≥њ документ≥в, витримки з≥ зв≥тних матер≥ал≥в, виробнич≥ плани ≥ протоколи, окрем≥ положенн¤ з ≥нструкц≥й ≥ правил, соц≥олог≥чн≥ опитуванн¤, гром≥здк≥ таблиц≥, рисунки ≥ т. ≥н. ƒодатки м≥ст¤тьс¤ наприк≥нц≥ дисертац≥њ.  ожен додаток маЇ починатис¤ з нового аркушу.

¬≥дпов≥дно до вимог ¬ј  ”крањни, додатки називають у такий спос≥б: Ђƒодаток јї, Ђƒодаток Ѕї ≥ т.д., при цьому напис Ђƒодаток...ї пишетьс¤ з великоњ букви. ƒопускаЇтьс¤ розпод≥л додатк≥в на розд≥ли типу Ђƒодаток ј.2ї. ≤люстрац≥њ, таблиц≥, формули нумерують в≥дпов≥дно до назви додатка, наприклад Ђрис. Ѕ.5ї.

ќск≥льки дисертац≥¤ буде читатис¤ ≥ншими людьми, принципове значенн¤ маЇ те, ¤кою мовою подано матер≥ал. ¬далий виклад, грамотна л≥тературна мова сам≥ по соб≥ Ї достоњнством ≥ здатн≥ замаскувати недол≥ки роботи ≥ п≥дкреслити њњ кращ≥ моменти.

—тиль дисертац≥њ - це стиль безособового монологу, позбавленого емоц≥йного ≥ субТЇктивного пофарбуванн¤. Ќе прийн¤то використовувати займенник першоњ особи однини Ђ¤ї, точку зору автора зазвичай в≥дбиваЇ займенник Ђмиї. ƒл¤ того щоб ур≥зноман≥тнити текст, конструкц≥њ з займенником Ђмиї можуть зам≥н¤тис¤ невизначено-особистими пропозиц≥¤ми, наприклад, Ђдо проблеми оптим≥зац≥њ п≥дход¤ть з р≥зних точок зоруї. ¬икористовуютьс¤ також конструкц≥њ типу Ђавтор думаЇ, що...ї, Ђрозроблений новий п≥дх≥д до проблемиЕї ≥ т.п.

Ќауковий текст вимагаЇ також ≥ ¤сност≥ викладу.